Особливості судочинства в Україні

Просмотров: 3429

Започаткування успішного бізнесу неможливе без детального аналізу очікуваних ризиків. Насамперед це ризики пов’язані безпосередньо з комерційною метою: від вибору сфери діяльності до розуміння правового регулювання господарської діяльності. Але не меншої уваги заслуговують ризики, пов’язані з пошуком легальних способів захисту порушених прав.

Інститут медіації в Україні лише на стадії зародження, а тому очевидним є те, що дієвим способом відновлення прав у більшості випадків буде судовий захист. Якщо арбітражний інститут в Україні діє в загальних тенденціях розвитку світового арбітражу, то національна судова система має ряд особливостей, з якими нерезидентам слід ознайомитися ще на стадії оцінки ризиків ведення бізнесу в Україні. При цьому в даній статті ми звернемо увагу насамперед на торгові взаємовідносини з українськими контрагентами, як на одну з найбільш популярних сфер господарської діяльності.

1. Право на звернення до суду

Сторони правовідносин при укладенні договору (контракту), як правило, прописують в ньому застереження щодо повноважного судового інституту з розгляду спорів, які стосуються такого контракту, та процесуального і матеріального права, застосовного до регулювання виникаючих відносин. Проте нечіткість формулювань, помилки в назві судового інституту чи взагалі відсутність подібного застереження призводить до того, що обрання компетентного суду проходить вже на стадії «дозрілого» конфлікту.

Законодавство України передбачає право суб’єкта господарювання, не залежно від країни-резиденства, звернутись в господарський суд за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За загальним правилом справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

При цьому господарський суд буде керуватись процесуальним правом України, а от щодо матеріального права, то законодавство допускає, що господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. Так, якщо в контракті не міститиметься застереження стосовно права, підлягаючого застосуванню, і з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, прямо не випливатиме застосовне право, то суд керуватиметься колізійними нормами за правилами українського законодавства.

Закон України «Про міжнародне приватне право» вказує, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. При цьому правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є (нижче наведено перелік лише найпоширеніших договорів):

 

ВИД ДОГОВОРУ

СТОРОНА

за договором купівлі-продажу

продавець

за договорами найму (оренди)

наймодавець

за договором підряду

підрядник

за договорами про надання послуг

виконавець

за договором перевезення

перевізник

за договором транспортного експедирування

експедитор

 

Отже, цілком можливим є те, що український господарський суд, розглядаючи спір з договору купівлі-продажу буде застосовувати право продавця-нерезидента (постачальника), за умови що в контракті застосовне право прямо не виражене. Така ситуація може як допомогти (нерезидент краще орієнтується у праві власної країни), так і зашкодити (тривалість судового розгляду з застосуванням права іноземної держави може значно збільшитись).

Ґрунтовна підготовка до процесу – запорука швидкого судового розгляду.

Україна з 2003 року є учасником Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Таким чином, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави-учасниці Конвенції, в якій документ був складений.

Крім відстеження легальності документів, українські суди звертають особливу увагу на дійсність довіреності на представника, що веде справу. Так, перевірці підлягає не лише апостиль, а й правомочність посадової особи, що підписала довіреність: її повноваження, положення статутних документів щодо цього і т.п.

Документи, що складені іноземною мовою, підлягають перекладу на українську, з посвідченням офіційного перекладу підписом перекладача. Допускається подання документів на російській мові без перекладу.

За подання позову до суду сплачується офіційний платіж – судовий збір. Якщо раніше у справах про стягнення коштів в іноземній валюті (більшість контрактів купівлі-продажу укладається з використанням долара США) дозволялося сплачувати збір у валюті позову, то зараз лише в гривні: «За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати». Розмір судового збору у майнових спорах складає 2 % від ціни позову, але не менше 1610 грн (≈200 доларів США), та не більше 64380 грн (≈8050 доларів США).

2. Виконання рішення – процес, що важливіший за судовий

Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує суд, який розглянув справу в якості першої інстанції. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий документ (виконавчий лист, наказ).

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів і регламентується Законом України «Про виконавче провадження».

В Україні також гарантується виконання судових рішень, отриманих за межами України. Так, наша держава є учасником цілого ряду міжнародних угод, які регламентують порядок визнання та виконання таких рішень. Це і Конвенція ООН «Про визнання й приведення у виконання іноземних арбітражних рішень» від 10.07.1958, Мінська Конвенція «Про правову допомогу й правові відносини в цивільних сімейних і кримінальних справах» від 22.01.1993, Угода країн СНД «Про порядок розгляду спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності» від 20.03.1992.

Національне законодавство також містить процесуальні норми, що регламентують вказане питання. Так, згідно Цивільного процесуального кодексу рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили. В той же час, строк пред’явлення до виконання виконавчих документів віднедавна скорочено до одного року.

Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (в деяких випадках - за місцезнаходженням в Україні майна боржника).

Підсумовуючи, варто зазначити, що безпосередньо судовий розгляд справи в кожному випадку є чи не унікальним. Пов’язано це з тим, що Україна, як і більшість країн Європи, належить до континентальної правової системи. Тому роль нормативно-правового акту значно вагоміша, ніж судового прецеденту. Крім того, суддя вправі вирішувати справу на основі свого внутрішнього переконання, що дає підґрунтя для різноманітності судової практики.

В цілому, характерними ознаками судового розгляду є часті порушення процесуальних строків; заформалізований підхід до вирішення справи внаслідок перевантаження судів; вагома роль рекомендаційних листів вищих судових інстанцій, затягування процесу виконання рішень тощо.


Просмотров: 3429
Пов'язана практика
Всі пов'язані публікації

Послуги по темі
даного матеріалу: Судова практика Юридична консультація
Доп. меню
Связанная практика Услуги по теме материала