Акціонерні угоди: теорія і практика застосування в Україні

Одним з інструментів запобігання корпоративних конфліктів, що є широко застосовуваним за кордоном, уже давно є акціонерні угоди (shareholders' agreements). Такі угоди в теорії можуть укладатися між всіма або кількома акціонерами або між акціонерами (усіма або декількома) і акціонерним товариством, і регулювати вельми широкий спектр питань, пов'язаних з управлінням товариством, обігом акцій, рішенням конфліктних ситуацій та іншим.

Так, в частині управління акціонерним товариством акціонерна угода може передбачати обов'язковість явки акціонерів, які її підписали на загальні збори; обов'язковість їх голосування з певних питань; особливий порядок висування та обрання членів наглядової ради і правління та інше. В питаннях, пов'язаних з відчуженням акцій вони можуть передбачати переважне право акціонерів, які уклали угоду, на придбання акцій інших підписантів угоди; заборону на відчуження акцій протягом певного часу; обов'язковість продажу акцій у певних випадках та інше. Акціонерні угоди можуть передбачати способи вирішення низки конфліктних і “безвихідних” ситуацій. Наприклад, коли жоден з акціонерів не має 60% акцій і, перебуваючи у конфлікті з іншими акціонерами, не може провести загальні збори. Крім того, вони можуть стосуватися питань фінансування діяльності компанії, розподілу прибутку і багатьох інших.

Крім можливості самостійного врегулювання відносин між акціонерами, до переваг акціонерних угод можна також віднести їх «непублічність» і неможливість зміни умов угоди без згоди всіх його учасників (на відміну від статуту, який може бути змінений кваліфікованою більшістю голосів акціонерів). Недоліком є необов'язковість акціонерної угоди для акціонерів, які не є її сторонами, в тому числі, для нових акціонерів товариства.

Можливість укладання акціонерних угод передбачена і українським законодавством. Зокрема, згідно зі ст. 29 Закону «Про акціонерні товариства» укладення договору між акціонерами можливо у випадках, якщо це передбачено статутом АТ. Але з виконанням акціонерних угод на території України можливі проблеми, пов'язані з їх цілковитим неприйняттям з боку судової гілки влади.

Так, в рекомендаціях від 28.12.2007 року № 04-5/14 ВГСУ дійшов висновку, що питання корпоративного управління можуть бути врегульовані угодою, укладеною між акціонерами, тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. При цьому такі угоди не можуть змінювати норми закону або статуту товариства, обмежувати права інших акціонерів. У разі укладення угод з питань, які підлягають регулюванню законом або статутом товариства, ці положення угод можуть бути визнані судом недійсними.

Серед положень акціонерних угод, які можуть бути визнані недійсними ВГСУ, зокрема, називає такі:

• Встановлення особливого порядку голосування на загальних зборах;
• Обов'язок одного або декількох акціонерів голосувати певним чином;
• Обов'язок усіх акціонерів брати участь і голосувати на загальних зборах;
• Особливий порядок прийняття рішень і голосування в інших органах акціонерного товариства (наглядова рада, правління);
• Припис членам органів акціонерного товариства особливого порядку голосування на засіданнях відповідного органу;
• Обов'язок акціонерів забезпечити явку та голосування членів відповідних органів товариства певним чином;
• Особливий порядок формування виконавчого органу товариства (у тому числі, одноосібного), а також Наглядової ради;
• Підпорядкування відносин з управління товариством іноземному праву.

На думку ВГСУ, норми законодавства, що регулюють порядок формування органів акціонерного товариства та порядок голосування на загальних зборах є імперативними. Акціонери не вправі своїми угодами визначати інші правила, ніж ті, які зазначені в цих нормах. Крім того, вони не можуть підпорядковувати стосунки з управління товариством іноземному праву, оскільки відповідно до ст. 25 Закону «Про міжнародне приватне право» особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження такої юридичної особи. Тобто, право України.

Цієї точки зору дотримується і Пленум ВСУ в постанові від 24.10.2008 року № 13. У ній, зокрема, зазначено, що норми, які регулюють відносини між засновниками (учасниками) господарських товариств щодо формування його органів, визначення їх компетенції, процедури скликання загальних зборів та визначення порядку прийняття рішень на зборах є імперативними, а їх недотримання є порушенням публічного порядку. Крім того, він визнав нікчемними акціонерні угоди, що передбачають підпорядкування відносин щодо управління товариством іноземному праву і заборонив передавати корпоративні спори, пов'язані з діяльністю українських госптовариств на розгляд міжнародним комерційним арбітражним судам.

Втім, навіть в таких умовах, можливості по укладенню і виконанню акціонерних угод між акціонерами українських АТ, залишаються. Особливо, якщо враховувати, що зазначені позиції судів були сформовані до набуття чинності Закону «Про акціонерні товариства».

По-перше, ніщо не заважає укладати акціонерні угоди між іноземними акціонерами українських АТ. У цьому випадку їх виконання може проводитися за межами України відповідно до законодавства тієї країни, яку сторони самі для себе визначать. Наприклад, якщо два кіпрських акціонера українського АТ укладуть між собою акціонерну угоду, підпорядкувавши його кіпрським законодавству, то акціонер, права якого за цією угодою будуть порушені, зможе стягнути збитки згідно з цим законодавством.

По-друге, акціонерні угоди, що укладаються українськими акціонерами, можуть обмежуватися питаннями, можливість врегулювання яких на рівні угод між акціонерами прямо або побічно передбачена законодавством. Зокрема, це можуть бути питання, пов'язані з обов'язковістю явки на загальні збори, спільної реалізацією прав на внесення пропозицій до порядку денного загальних зборів, спільним скликанням позачергових зборів і призначенням спеціальної перевірки фінансово-господарської діяльності товариства. Також, такі угоди можуть охоплювати питання, врегулювання яких на рівні акціонерних угод прямо не заборонено судами (наприклад, щодо обмежень і обов'язків, пов'язаних з відчуженням акцій).

По-третє, особливо сміливі акціонери можуть укладати акціонерні угоди, що суперечать думці ВГСУ і Пленуму ВСУ, але відповідають цивільному законодавству та нормам Закону «Про акціонерні товариства». У таких угодах, ґрунтуючись на принципі свободи договору, можна врегулювати будь-які питання, не врегульовані нормами законодавства та / або статуту. А якщо піти далі, і згадати, що згідно зі ст. 6 ЦК сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, то можна і зовсім врегулювати відносини між акціонерами інакше, ніж це передбачено деякими нормами акціонерного законодавства.

Не виключено, що ґрунтуючись саме на таких сміливих акціонерних угодах, незабаром буде сформована нова судова практика, що враховує положення Закону «Про акціонерні товариства» та трактує корпоративні відносини як складову цивільно-правових відносин.