Ліцензування у сфері технічного обслуговування та експлуатації телемереж

Останнім часом спостерігається тенденція до виникнення проблем з ліцензуванням діяльності на ринку телекомунікацій, а саме в сфері технічного обслуговування і експлуатації телемереж. Проте на відміну від класичних ліцензійних процедурних складнощів, в даному випадку несподіванок слід очікувати дещо в іншій площині.

Як свідчать статистичні дані, доля нелегальних телекомунікаційних мереж в Україні може досягати 50% від загальної кількості. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації тривалий час намагалася вивести «сірих» підприємців з тіні чи взагалі прибрати їх з ринку. Проте дане регулювання та спроби кооперації з легальними операторами  не приносили плодів. Донедавна. Досі загадкою залишається можлива аргументація НКРЗІ, але аналізуючи ряд звернень можна дійти висновку, що послання дійшло до адресата. Деякі оператори телемереж почали висувати вимоги до своїх підрядників і постачальників щодо необхідності отримання ліцензій на технічне обслуговування і експлуатацію мереж для продовження подальшої співпраці. Провівши дослідження нормативної бази можна прийти до висновку, що такі вимоги є небезпідставними.

Комплексний аналіз норм законодавства свідчить про те, що технічним обслуговуванням телемереж в числі іншого є проведення робіт по сервісному (гарантійному) обслуговуванню або ремонту мережі, її елементів, встановленого обладнання, планові профілактичні роботи, розширення існуючої мережі та інше.

Таким чином, будівельні підрядники, постачальники обладнання у телекомунікаційні мережі, що в подальшому здійснюють вказані вище роботи, дійсно повинні отримати відповідну ліцензію у сфері телекомунікацій. При цьому, до телекомунікаційних мереж, зокрема, відносяться мережі мобільного, проводового телефонного зв’язку, телевізійні та радіомережі,  будь-які мережі інтернет-провайдерів, в тому числі із застосуванням технології «wi-fi», інших радіотехнологій.

І можливо отримання ліцензії було б доволі простим завданням, якби не одне “але”.

Законодавство встановлює офіційну плату за отримання даної ліцензії у розмірі 4250 гривень за кожен населений пункт, покритий телекомунікаційною мережею, технічне обслуговування якої планує здійснювати суб’єкт господарювання. На практиці ми отримуємо ситуацію, при якій підприємству, яке здійснює технічне обслуговування частини мережі або навіть окремого обладнання у ній, для отримання телекомунікаційної ліцензії необхідно оплачувати  офіційний платіж, виходячи із розмірів мережі в цілому.

Так, для мереж мобільного зв’язку локалізація буде встановлюватись не тільки за фактичним розміщенням антен, підстанцій та інших споруд і обладнання, а ще й за зоною покриття сигналу, що надходить до кінцевих користувачів. Розглядаючи цей нюанс на прикладі операторів мобільного зв’язку можна побачити, що доволі компактно розміщене на невеликій площі обладнання створює значний радіус покриття навколо себе, а сукупність всіх базових станцій формує мережу всеукраїнського масштабу.

Такі правила визначення офіційного платежу за отримання ліцензії роблять нерентабельним технічне обслуговування великих телемереж, власники яких у багатьох випадках залучають субпідрядні організації на виконання таких робіт.

Для тих учасників ринку, які вирішують дилему на користь нелегального підприємництва слід нагадати про відповідальність за діяльність без ліцензії.

У випадку відсутності ліцензій на здійснення даного виду господарської діяльності  КУпАП передбачає накладення штрафу до 1700 гривень з конфіскацією знарядь виробництва, грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Якщо ж вказане діяння матиме ще й кваліфікуючі ознаки (повторність, одержання доходу у великих розмірах) штрафні санкції зростають в п’ять разів. Для забезпечення фактичного стягнення цих коштів до державного бюджету податковими органами на майно підприємства може накладатись адміністративний арешт, який полягає в обмеженні дій щодо реалізації прав власності на таке майно або повній забороні на реалізацію права розпорядження або користування.

У випадку коли підприємство отримує ліцензію не на всі населені пункти, які покриває мережа, а лише на деякі із них, існує ризик анулювання НКРЗІ такої ліцензії у зв’язку із порушенням ліцензійних умов, наслідком чого буде неможливість отримати підприємством такої ліцензії найближчі 12 місяців після прийняття відповідного рішення органом влади. Така тривала відсутність на даному ринку може суттєво вплинути на конкурентоздатність і прибутковість підприємства.

Алогічність ситуації стосовно розміру оплати за кожний населений пункт розуміють всі: як суб’єкти господарювання, так і сам регулятор. Очевидно, що таку плату за ліцензування не витримає жоден з представників ринку телекомунікацій, тому в НКРЗІ вже намітились певні потуги до вирішення проблеми. З упевненістю можна стверджувати лише про одне – дана галузь вже в найближчому майбутньому стане більш прозорою та урегульованою, тому учасникам ринку слід поспішати з отриманням дозвільних документів, а також намагатися не бути осторонь проблем нормативного регулювання – галузеве лобі нерідко ставало каталізатором прийняття рішень, якими враховувались інтереси саме суб’єктів господарювання.