Укладення зовнішньоекономічних договорів. Арбітраж і виконання судових рішень

1. Поняття зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та передумови їх укладення.

У розумінні чинного українського законодавства зовнішньоекономічним договором (контрактом) є матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Майбутні сторони контракту повинні мати необхідний обсяг право- та дієздатності, а також відповідати всім іншим вимогам, що пред’являються до сторін контракту у відповідності до норм чинного законодавства України та/або закону місця укладання договору. Представники сторін повинні мати повноваження на укладення та підписання обумовленого договору, такі повноваження можуть випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать законодавству.

Слід зауважити, що згідно з нормами чинного українського законодавства для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, окрім виняткових випадків, передбачених українським законодавством.

2. Право зовнішньоекономічних договорів.

Укладаючи зовнішньоекономічний договір, сторони є вільними в обранні права, яке буде застосовуватись до їхніх відносин.

Вибір права сторонами контракту має бути явно вираженим в тексті цього контракту, додатку до нього, угоді про вибір права тощо, або прямо випливати з дій сторін контракту, умов контракту чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або щодо його окремої частини. Сторони контракту можуть у будь-який час за взаємним погодженням змінити обране право.

Обираючи право, сторони зовнішньоекономічного договору повинні розуміти, що застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

Сторони при визначенні умов зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

3. Умови зовнішньоекономічних контрактів.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

До умов, які повинні бути передбачені в зовнішньоекономічному контракті, як правило, відносяться наступні: 1) назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення; 2) преамбула; 3) предмет договору (контракту); 4) кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); 5) базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг); 6) ціна та загальна вартість договору (контракту); 7) умови платежів; 8) умови приймання-здавання товару (робіт, послуг); 9) упаковка та маркування; 10) форс-мажорні обставини; 11) санкції та рекламації; 12) врегулювання спорів у судовому порядку; 13) місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Якщо мови сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) є різними, то, як правило, текст договору пишеться двома мовами паралельно. Двомовність контракту обумовлюється необхідністю правильного розуміння сторонами всіх положень контракту. Використовуючи двомовність контракту, сторонам необхідно зазначити який з варіантів контракту матиме переважне значення.

4. Порядок вирішення спорів, що виникають із зовнішньоекономічних контрактів.

Укладаючи зовнішньоекономічний договір, сторони визначають орган, що буде компетентним у розгляді майбутніх спорів.

В Україні органом, який сторони обирають для вирішення спору, найчастіше є Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТПП України). Для того, щоб сторони могли звернутися за вирішенням спорів до МКАСу при ТПП України, їм необхідно укласти відповідну арбітражну угоду або включити у свій контракт арбітражне застереження.

Рішення МКАС при ТПП України є остаточними і обов’язковими для сторін і при відмові від їх добровільного виконання приводяться до виконання у примусовому порядку за місцезнаходженням боржника у відповідності до норм Конвенції ООН «Про визнання й приведення у виконання іноземних арбітражних рішень».

Слід також відмітити, що сторони можуть звертатися до українських господарських судів, якщо інше не встановлено договором або законом. Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Необхідно також зазначити, що, якщо арбітражне рішення було видане іноземним судом, то незалежно від того, в якій країні воно було винесено, в Україні воно визнається обов'язковим і підлягає виконанню при поданні до компетентного суду письмового клопотання. Сторона, що спирається на арбітражне рішення іноземного суду або порушує клопотання про його виконання, повинна подати до українського суду оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову.