Франшизи в Україні. Як інвестувати та не пошитися в дурні

Інвестор, який аналізує українське бізнес-середовище, дедалі частіше зустрічає пропозиції інвестувати «по франшизі». В теорії всі нібито розуміють, про що йдеться, але на практиці кожен вкладає в це явище свої очікування. 

Попри юридичні тонкощі, це є цікавим інструментом і наша задача пояснити базові моменти, які інвестор має врахувати перед стартом співробітництва з українськими компаніями через придбання франшизи.

Базові поняття в сфері франчайзингу можна подивитися тут, а в цій статті ми поговоримо про практичний аспект роботи через франшизу в Україні.

Класичний договір комерційної концесії в Україні

Уявімо успішну роздрібну мережу (магазинів, закладів харчування, не важливо), яка напрацювала собі «ім’я» та має робочу бізнес-модель. Цій мережі потрібно розширюватись, що вона робить за рахунок власних коштів та кредитування. 

Також мережа може запропонувати іншим приватним підприємцям купити у неї «франшизу»: інвестор отримує право користуватися напрацюваннями компанії (інтелектуальна власність, бізнес-модель, ланцюги постачання і т.д.), бере на себе обов’язок виконувати її вимоги та сплачуватиме за це певні кошти. Інвестор погоджується, якщо бачить, що такий шлях для нього легше, ніж будувати все з початку.

Тоді інвестор отримує в користування права інтелектуальної власності, комерційний досвід та ділову репутацію. Для початку роботи він зазвичай інвестує свої кошти у відкриття магазину, наймає працівників та самостійно починає управляти бізнесом, виплачуючи правоволодільцю винагороду. 

За такою моделлю працює, наприклад, світова мережа закладів громадського харчування та відомий український поштовий оператор. Стороною договору може бути тільки суб’єкт підприємницької діяльності, отже інвестору необхідно зареєструватися як ФОП, чи зареєструвати юридичну особу.

Які питання інвестор має дослідити перед укладенням договору комерційної концесії в Україні:

• які вимоги ставить перед інвесторами правоволоділець, наскільки можливо їх виконати в реальних умовах (ми зустрічали випадки, коли правоволодільці викладали завідомо нереальні вимоги до фінансових показників);

• які дозволи будуть необхідні для ведення бізнесу;

• чи обмежений інвестор певною територією, чи є в договорі застереження щодо неконкурування з інвестором;

• договір з правоволодільцем обов’язково має бути письмовим;

• як деталізовані обов’язки правоволодільця консультувати інвестора в ході ведення бізнесу;

• який порядок надання та виконання інвестором інструкцій правоволодільця;

• що інвестор має закуповувати самостійно, а які товари та послуги повинен придбавати тільки у правоволодільця;

• чи є у інвестора обов’язок не вести суміжну діяльність після припинення договору (часто правоволодільці таким чином обмежують подальшу діяльність інвесторів);

• яка процедура взаємодії інвестора та правоволодільця, якщо споживач пред’явив інвестору претензію щодо товару, який поставив правоволоділець;

• за який строк інвестор повинен попередити про дострокове припинення договору (за законом не менше 6 місяців, але в договорі може бути більший строк).

Як ми допомагаємо нашим Клієнтам:

• перевіряємо, чи дійсно майбутній партнер володіє правами, які має намір передати інвестору в користування;

• розробляємо/редагуємо договір комерційної концесії з метою захисту прав інвестора;

• якщо правоволоділець не дозволяє вносити правки в його шаблон договору, доводимо до відома інвестора всі можливі ризики, що випливають з формулювань документів, запропонованих йому для підписання; часто це дає можливість інвестору коригувати свій бізнес-план та інвестиційні очікування;

• супроводжуємо бізнес інвестора, допомагаємо з оформленням співробітників, отриманням дозволів, податковим структуруванням.

Цікаво: Репатріація доходів компанії з України

«Пасивна» або «управлінська» франшиза в Україні

В українському інвестиційному середовищі набуває поширення змішаний формат співробітництва, за яким інвестор набуває у власність або орендує необоротні активи (нерухомість, обладнання, автомобілі), отримує дозвільну документацію, інвестує в ремонт та оздоблення об’єкта відповідно до інструкцій правоволодільця, делегує ведення бізнесу управляючій компанії. 

За великим рахунком цей варіант відносин не має багато спільно з класичним франчайзингом. Фактичною підготовкою до відкриття займається управляюча компанія, але майно оформлене як власність інвестора (крім прав інтелектуальної власності). Інвестор стає власником бізнес-одиниці, якою управляє мережа під своїм брендом.

З якими проблемами стикаються інвестори?

Управляючі компанії заявляють, що всі необоротні активи є власністю інвестора, що є гарантією безпеки. Проте на практиці договори виписані нечітко, а в інвестора немає точного розуміння, власником чого конкретно він є в певний момент часу. За законом реєструється тільки право власності на нерухоме майно і автомобілі, власність на все інше можна підтвердити лише первинними документами (накладними, актами приймання-передачі і т.д.). Цими документами здебільшого володіє управляюча компанія, а не інвестор.

Левова частка інвестицій витрачається на ремонт бізнес-одиниці інвестора, закупівлю обладнання та продукції, тому капіталовкладення мають сумнівну ліквідність. Якщо бізнес «не злетить», то швидко перепродати майно та повернути кошти буде проблематично.

Управляюча компанія керує вашою бізнес-одиницею, а дохідність інвестор отримує за рахунок прибутку від її діяльності. При цьому рух коштів цілком залежить від управителя. Наприклад, ваша торгова точка продає товари, які гуртом поставляє в магазин сама ж управляюча компанія. В такій схемі більшість витрат бізнес-одиниці інвестора контролюється управителем, а отже і можливість формування прибутку. Тобто структура мережі управляючої компанії може створювати для неї конфлікт інтересів.

Управляючі компанії не завжди готові надати можливість інвестору приймати рішення щодо роботи бізнесу, тому в цьому контексті відносини тяжіють до довірчих – інвестор покладається на професіоналізм і доброчесність управителя.

Бізнес-одиниці здебільшого формально працюють від імені інвестора, як фізичної особи-підприємця, що відображається в договорах з контрагентами, дозволах, документах щодо оформлення співробітників. Тому інвестор несе ризики стати формально відповідальним перед постачальниками та контролюючими органами, якщо бізнес стикається з труднощами. І якщо в класичному договорі управління майном управитель за певних умов також відповідальний за борги, то в цьому змішаному договірному форматі можливість притягнути управителя до відповідальності під питанням.

Як ми знижуємо ризики для інвесторів – наших Клієнтів?

• розробляємо або суттєво доопрацьовуємо договір, в тому числі деталізуємо права інвестора, алгоритм взаємодії та контролю, повноваження управляючої компанії на розпорядження майном інвестора;

• консультуємо стосовно оподаткування, правильного оформлення необоротних активів інвестора, необхідних бізнесу дозволів, структурування відносин з контрагентами;

• допомагаємо не тільки при вході інвестора в бізнес, а і супроводжуємо весь життєвий цикл проєкту;

• представляємо інвестора у відносинах з партнерами та контролюючими органами.

Загалом, інвестування в описаних в даній публікації форматах може бути досить прибутковим, якщо інвестор провів ґрунтовний економічний та юридичний аналіз проєкту. Останній ми готові взяти на себе.

Вартість супроводу інвестиційних проєктів можна дізнатися тут. Вона буде залежати від виду інвестування, який ви оберете, складності проєкту та обсягу потрібних вам послуг та гарантій.

Якщо ви бажаєте бути впевненим в тому, куди і як ви вкладаєте кошти в Україні, знати наперед можливі ризики та профіти від проєкту - звертайтесь до нас. Ми надамо не тільки експертний аналіз, але й допоможемо втілити план в життя.

Все про інвестування в Україні тут.