Про захист ділової репутації підприємства при постійних скаргах фізичної особи в різні інстанції

В даний час захист ділової репутації стає одним з найактуальніших завдань правового забезпечення бізнесу. Більшість керівників підприємств найчастіше розглядають проблему тільки з точки зору боротьби з недобросовісною конкуренцією. Однак, поширені випадки, коли ділова репутація фірми страждає через постійні скарги однієї і тієї ж особи. На практиці це зазвичай виглядає так: громадянин в силу різних причин вступає в конфлікт з підприємством і починає спрямовувати заяви в різні органи і служби. В даному матеріалі буде розглянута правова база, що має значення для судового захисту ділової репутації підприємства.

Спочатку розберемося з терміном «ділова репутація» і правовими аспектами його застосування. Фактично, єдиним нормативним документом, де міститься дане поняття, є Закон «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним, ділова репутація - це відомості, зібрані Національним банком України про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи вимогам закону, ділової практики та професійної етики. Незважаючи на специфіку дії закону, дане визначення розкриває суть терміна «ділова репутація». Важливим документом у цьому питанні є Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». У ній вказується, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Слід зазначити, що Податковий кодекс України визначає вартість ділової репутації (гудвіл). Це різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій і т.д.

Цивільним кодексом України закріплено, що ділова репутація є немайновим благом, яке підлягає захисту законом. Для судового захисту ділової репутації фірми важливим фактом є те, що згідно ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. У листі від 12.11.2008 № 01-8 / 676 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами законодавства про інформацію» Вищий господарський суд України зазначає, що право на недоторканність своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав і за своєю природою може належати не тільки фізичній, але і юридичній особі.

Стаття 94 ЦК України передбачає право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації. Пленум Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначив, що закон надає діловій репутації значення самостійного об'єкта судового захисту, оскільки вона є «морально-етичною категорією і одночасно особистим немайновим правом».

Стаття 34 Конституції України вказує, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. При цьому, в цій статті закріплена дуже важлива норма: здійснення цих прав може бути обмежене законом для захисту репутації. Таким чином, Основним законом констатується наявність права на розповсюдження відомостей і його обмеження. Право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів закріплено у статті 40 Конституції України.

Звернення громадян в різні органи, інстанції та установи в загальному випадку регламентуються Законом України «Про звернення громадян». Крім того, діють і спеціальні нормативно-правові акти, що надають право фізичній особі звертатися в різні органи і служби. Наприклад, заява про скоєння злочину подається до правоохоронних органів згідно КПК України, а скарга на дії співробітників податкової служби - у порядку, визначеному Податковим кодексом.

Таким чином, фізична особа має право звертатися до уповноважених органів із заявами та скаргами, які підлягають розгляду при дотриманні правила ідентифікації заявника (не є анонімними).

Важливим моментом у справах про захист ділової репутації є використання презумпції добропорядності. Ця норма закріплена в ч. 3 ст. 277 ЦК України - негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. У Постанові № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що є поширенням інформації. До цього процесу відноситься виклад відомостей у заявах і листах, адресованих іншим особам. Отже, є всі підстави для судового захисту ділової репутації підприємства в разі постійних скарг і заяв з боку фізичної особи.

Однак, при зверненні до суду необхідно враховувати деякі правові нюанси, зазначені в Постанові ВСУ № 1 від 27.02.2009 р. Так, згідно зі ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Згідно частини 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, враховуючи характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Особливо важливим моментом є реалізація права, передбаченого ст. 40 Конституції України. ВСУ зазначив, що звернення із заявою до правоохоронного органу, що має компетенцію перевірки інформації, навіть при непідтвердженості викладених у заяві відомостей не може саме по собі бути підставою для задоволення позову. Однак, наявність в заяві завідомо неправдивих даних, встановлення факту, що для звернення особи до правоохоронних органів не було жодних підстав і воно не пов'язане з наміром виконати громадянський обов'язок або захистити свої права або законні інтереси, тягнуть відповідальність відповідно до законодавства України.