Інтелектуальна власність та авторські права

1. Авторське право та суміжні права в Україні. Законодавчі та практичні аспекти їх реалізації.

Основами правового регулювання є внутрішні нормативно-правові акти, а також ряд ратифікованих Україною міжнародних договорів (Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів, Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм).

Законодавство України передбачає, що авторське право виникає внаслідок факту створення твору, а суміжні права - внаслідок виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Передбачено, що для виникнення і здійснення авторського права та суміжних прав не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Однак на практиці, за наявності спору, перевага іноді віддається особі, авторське право якої зареєстровано.

Автор твору, а також виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої авторські чи суміжні права можуть використовувати спеціальний знак охорони авторських (суміжних) прав. За відсутності доказів іншого автором твору (виконавцем, виробником фонограми чи відеограми) вважається особа, зазначена як автор (виконавець, виробник) на оригіналі або примірнику твору (фонограми, відеограми).

Авторське право, за загальним правилом, діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.

2. Реєстрація авторського права.

Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Орган реєстрації - Державне агентство з авторських і суміжних прав.

Документи і матеріали для державної реєстрації можуть подавати:

• автор твору;
• особа, яка має авторське право;
• роботодавець, на замовлення і за рахунок якого створено твір;
• уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право;
• організація, якій доручено автором управляти його майновими правами.

Для державної реєстрації подаються:

• заявка, заповнена українською мовою;
• один примірник твору у машинописній формі (опублікованого чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріали для депонування;
• платіжний документ про сплату реєстраційного збору;
• документи і матеріали, необхідні для реєстрації конкретних об’єктів авторських чи суміжних прав

Документи і матеріали подаються комплектно в одному пакеті. У разі відсутності одного з документів чи матеріалів заявка з додатками до неї повертається заявникові без розгляду. Рішення про державну реєстрацію або відмову в її здійсненні приймається протягом місяця з дня одержання всіх необхідних документів і матеріалів. Після державної реєстрації особам, які мають авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, видається відповідне свідоцтво про держану реєстрацію авторського права на твір.

3. Право інтелектуальної власності на торговельну марку та комерційне найменування.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Відповідно до Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Державної служби інтелектуальної власності заявку, яка складається українською мовою і повинна містити:

• заяву про реєстрацію знака;
• зображення позначення, що заявляється;
• перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

За подання заявки сплачується збір, документ про сплату якого повинен надійти разом з заявкою або протягом двох місяців від дати її подання. Видача свідоцтва здійснюється у місячний строк після державної реєстрації знака.

Комерційному найменуванню надається правова охорона за умови, що воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Комерційне найменування повинно містити вказівку на організаційно-правову форму юридичної особи та обов’язкове словесне позначення.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

4. Охорона прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

• Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.
• Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона є новою і придатною для промислового використання.
• Промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим.

На винаходи, корисні моделі, промислові зразки, які відповідають вказаним критеріям, для набуття права інтелектуальної власності, необхідно отримати патент. Для отримання патенту на вказані об’єкти необхідно подати заявку українською мовою, яка повинна визначену законом інформацію (опис, креслення, макет тощо).

Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Державної служби інтелектуальної власності. Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо не перевищує 5 років. Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років і продовжується за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.



5. Інтелектуальна власність в мережі Інтернет.

Законодавство України майже не регулює питання захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет, тому регулювання цих відносин часто здійснюється з використанням суміжних правових норм.

Так, оскільки за Законом «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» використання знаків для товарів та послуг в доменних іменах вважається порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію таких товарів та послуг, то спочатку реєструється знак для товарів та послуг, ідентичний тому, що буде використовуватись в доменному імені, а потім реєструється саме доменне ім’я. У випадку наявності зареєстрованого доменного імені, аналогічного зареєстрованому знаку для товарів та послуг, перевагу має останній. Аналогічно, захист доменного імені може надавати комерційне найменування чи зареєстрована торгівельна марка.

• Веб-сайт є об'єктом авторського права, якщо він є твором, тобто, результатом творчої діяльності людини.
• Розміщення в мережі Інтернет твору у вигляді, доступному для публічного використання, визнається його відтворенням та потребує дозволу особи, яка має авторське право.
• Використанням винаходу, корисної моделі, промислового зразка визнається, в тому числі, пропонування його для продажу через Інтернет.

6. Практика укладення та реалізації ліцензійних договорів.

Відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Ліцензійний договір вважається укладеним, якщо в ньому зазначені:

• вид ліцензії;
• сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо);
• розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Строк дії ліцензійного договору повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

Окрім ліцензійних договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензій, договорів про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, тощо.

7. Оподаткування операцій з об’єктами інтелектуальної власності.

Податковий кодекс встановлює ряд спеціальних норм, що стосується оподаткування операцій з об’єктами інтелектуальної власності, зокрема виплат роялті. Так, до складу витрат платника податку на прибуток не включаються нарахування роялті на користь нерезидента в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції за рік, що передує звітному.

Забороняється віднесення до складу витрат платника податку на прибуток також нарахування роялті:

• на користь нерезидента, що має офшорний статус;
• на користь особи, яка не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;
• щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України;
• на користь особи, що не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є.

Водночас, доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності відносяться до складу доходів і обкладаються або 23 % податком на прибуток (для юридичних осіб), або 15% чи 17 % податку з доходів фізичних осіб. При цьому доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, вважаються, в тому числі роялті.

Операції по відчуженню об’єктів права інтелектуальної власності, а також операції по наданню майнових прав інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, оподатковуються податком на додану вартість в розмірі 20 % в загальному порядку.

8. Захист прав інтелектуальної власності. Практика вирішення судових спорів з авторського права. Моральна шкода.

Відповідно до ст. 432 Цивільного кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

В цілому, практика захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права є доволі різноманітною. Правові підстави відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав інтелектуальної власності:

• ст. 52 Закону «Про авторське право та суміжні права»;
• ст. 23 Цивільного кодексу;
• Кодекс про адміністративні правопорушення (ст. 52-1, інші);
• Кримінальний кодекс України (ст. 176, 177).

Розглядаючи справи про відшкодування моральної шкоди, суди, як правило, вимагають надання документів які б підтверджували факт приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації або моральних переживань. За відсутності таких документів суди, як правило, відмовляють у відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди.