Відновлювальна медицина. Особливості ліцензування в даній сфері

Сьогодні існує проблема на практичному та законодавчому рівні, коли кожен день кількість  спеціалістів з масажу, ЛФК, лікарів – реабілітологів збільшується і частина з них планує здійснювати медичну практику самостійно, проте немає відповідної законодавчої та процедурної регламентації цього процесу.

Зрозуміло, що більшість таких спеціалістів хоч і неформально але пов’язані з напрямом відновлювальної медицини, проте як такими лікарям не вважаються, крім того,  потрібно також розуміти різницю між можливостями у працевлаштуванні після медичної та фізкультурної освіти та кваліфікаційними вимогами до провадження такого виду діяльності, адже саме ця відмінність є ключовою проблемою в такому напрямку роботи.

Постановка питання

На фоні цього ми вирішили створити цей матеріал, щоб відповісти на такі ключові питання: 

1. Чи можуть люди з освітою фізичної культури працювати в сфері відновлювальної медицини ?
2. Які вимоги до лікарів-реабілітологів  та місця провадження їх діяльності ? Як це впливає на отримання ліцензії з медичної практики ?
3. Чи дає медична ліцензія право на провадження діяльності з реабілітації і як ще можна легалізувати такий вид діяльності ?
4. Яке законодавче регулювання такого виду діяльності?

Для того щоб розібратись в цій проблемі детально, треба звернутись до законодавства і роз’яснити деякі його положення. Наказом МОЗ № 195, який визначає перелік спеціальностей за якими можна здійснювати медичну практику зазначено, що фахівець з фізкультурною освітою є таким, який може надавати медичні послуги. Проте чи насправді це так ?

Практична реалізація

На практиці це зовсім не так, адже цим же наказом визначено, що таку діяльність можна здійснювати лише в закладах охорони здоров’я, тобто зареєструватись як ФОП і отримати медичну ліцензію не вийде, тому що Законом України «Основи законодавства України  про охорону здоров’я» визначено, що заклад охорони здоров'я це є юридична особа  будь-якої форми власності, яка створена з метою  медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та маючи в штаті медичних працівників.

Друга проблема полягає в тому, що згаданий наказ є застарілим та суперечить Ліцензійним умовам  провадження медичної практики, тому що у вимогах до всіх можливих спеціалістів-реабілітологів зазначено, що вони повинні мати диплом за спеціальністю «Медицина». Виходячи з того, що Ліцензійні умови є більш новим нормативно-правовим актом, то МОЗ все ж таки надає перевагу йому, тобто, ми бачимо ще одну причину неможливості ліцензування такого виду діяльності.

Крім того, існує ще й третя, практична проблема, адже при необхідності внесення змін до ліцензії на медичну практику додати фахівця з фізкультури неможливо, тому що це не є медичною спеціальністю, що також суперечить ліцензійним умовам, де не передбачено відповідної спеціальності та курсів з підвищення кваліфікації.

Однак, незважаючи на всі ці проблеми та недопрацювання не потрібно забувати ще про таку можливість, як отримання спеціального допуску від МОЗ, як альтернативу.

Крім того, сам орган ліцензування вже працює над розробкою нових нормативно-правових актів, які ймовірніше всього легалізують таку діяльність вже повноцінно та без проблем.
Якщо Ви бажаєте самостійно розібратися в тому як подавати документи на оформлення медичної ліцензії, Ви можете отримати інформацію в нашому новому матеріалі з відео.

Висновки

Як ми бачимо існує цілий ряд невизначених положень та суперечностей законодавства, проте, до того моменту як МОЗ визначиться як це врегулювати, ми вже знаємо як розділити ці зони «медичної» практики. Тому, у разі виникнення додаткових запитань, ви можете звернутись до юристів нашої компанії і вони проконсультують Вас, як можливо абсолютно законно і правильно здійснювати таку діяльність.