Роялті або нематеріальний актив - як убезпечити себе від донарахувань з боку податкової?

Досить частими є податкові спори щодо віднесення до витрат платника податків роялті - плати за користування об’єктами інтелектуальної власності. Податківцями констатується, що платежі за використання об’єктів права інтелектуальної власності не підпадають під визначення поняття «роялті», яке міститься в пп. 14.1.229. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що означає неможливість віднесення таких платежів до складу витрат платника податків. І як наслідок – в акті перевірки платника податків встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Така ситуація може бути знайома власникам IT-компаній, які виплачують роялті за користування програмним забезпеченням. В такому випадку належна обачність та, у разі вже наявної проблеми, швидка реакція може допомогти уникнути донарахувань, а отже і додаткових витрат.

Розглянемо приклади з практики наших юристів та шляхи виходу з ситуації.

Читайте також: Договірні відносини в IT-сфері

Суть справи: позиція органів податкової щодо роялті

Клієнт - ІТ-компанія, отримала право використання об’єкта інтелектуальної власності (програмного забезпечення) на умовах невиключної ліцензії, з метою використання такої програми в процесі надання інформаційних послуг іншим користувачам. 

На думку податківців, сума винагороди за використання права інтелектуальної власності не являється роялті, а має бути капіталізована та включена до складу вартості нематеріальних активів, що створюються компанією. Тобто компанія, яка отримала право на використання об’єкта інтелектуальної власності, в розумінні контролюючого органу, є кінцевим споживачем такого «блага», а тому роялті - не роялті, і на витрати відносити не можна.

Чи вірний такий підхід?

Такий підхід спростовується тим, що право використання об’єкта інтелектуальної власності не означає набуття такого об’єкта у власність, а тому в такої компанії є всі шанси відстояти свої інтереси в суді. 

Так, право використання твору (а комп’ютерна програма є саме твором) та право дозволяти використання твору - є майновими правами інтелектуальної власності, і правомочності щодо них конкретизовані законодавством (ст. 440 ЦК України, ст. 15 ЗУ «Про авторське право та суміжні права»).

У випадку ІТ-компанії, їй передаються невиключні права дозволяти використання об’єктів права інтелектуальної власності та права на їх використання (програмного забезпечення) виключно для цілей надання цього права кінцевим користувачам. 

Компанія не отримувала програмне забезпечення у власність, компанія отримала майнові права інтелектуальної власності, а саме: 

• право на використання твору; 
• виключне право дозволяти використання твору кінцевим споживачам.

Тобто, умовою для визначення природи платежу за отримання певного об'єкта інтелектуальної власності є наявність відповідних прав на такий об’єкт: 

• авторське право на програмне забезпечення - належить особі розробнику програми або особі, яка отримала майнові права повністю чи частково на підставі ліцензійного договору;
• право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілена програма (примірник програми, відтворений на диску або іншому носії інформації) - належить кінцевому споживачеві.

Таким чином, платежі за використання авторського права на комп'ютерні програми, а не платежі за користування комп'ютерними програмами, визнаються податковим законодавством України як роялті.

Читайте також: Оподаткування в IT-сфері

Поради юриста щодо уникнення ситуації з донарахуванням за нематеріальний актив

Оскільки у вказаному випадку, ІТ-компанія отримала право використання права інтелектуальної власності - тобто не була кінцевим споживачем програмного забезпечення, то плата за ліцензійним договором являлася роялті, в розумінні підпункту 14.1.225. пункту 14.1. статті 14 Кодексу.

Тому, щоб уникнути донарахувань з боку контролюючих органів, рекомендуємо Вам наступне:

1. У ліцензійному договорі чітко передбачати, які майнові права інтелектуальної власності будуть отримані в результаті укладення договору.
2. У ліцензійному договорі максимально детально прописати розмір та порядок виплати роялті.
3. Отримати індивідуальну податкову консультацію з питань практичного застосування положень податкового законодавства, яка в силу приписів статей 52, 53 ПК України, звільняє платника податків від фінансової відповідальності.

Якщо Ви бажаєте отримати інформацію щодо податкової оптимізації бізнес-процесів Вашої діяльності чи щодо окремих питань оподаткування - зателефонуйте нам. Ми знайдемо для Вас оптимальний варіант вирішення проблеми.