Чи необхідно ліцензувати діяльність медпунктів на підприємствах?

Даний матеріал більше не є актуальним. Читайте про особливості нового регулювання отримання ліцензій для медпунктів на підприємствах в публікації нашого юриста за посиланням.

Часто підприємства, особливо зі значною кількістю працівників чи певною специфікою роботи, мають намір створити у себе медпункт для надання невідкладної допомоги працівникам та, іноді, для проведення медичних оглядів та надання інших медичних послуг.

Перш за все слід зазначити, що регулювання діяльності медпунктів, як і багатьох інших закладів сфери охорони здоров’я, є доволі заплутаним, а в багатьох аспектах навіть відсутнім.

Відповідно до наказу №385 МОЗ України датованого 28 листопада 2002 року, яким затверджується переліків закладів сфери охорони здоров'я, такого закладу, як медпункт немає.

Згідно з вищезазначеним наказом при підприємствах створюється пункт  охорони  здоров'я або здоровпункт, який відноситься до складу амбулаторії чи поліклініки.

Зазвичай такі пункти створюються на великих промислових підприємствах чи при навчальних закладах з кількістю працівників чи учнів більше 1200 осіб. Юридичні особи при яких створюються здоровпункти, мають безоплатно надавати і утримувати приміщення пункту охорони здоров’я та забезпечувати опалення, освітлення, водопостачання, охорону, прибирання і ремонт.

Медичний персонал лікарських пунктів охорони здоров’я (крім державних навчальних закладів і підприємств для інвалідів та об'єктів з особливим режимом роботи) утримуються за рахунок таких підприємств.

Проте пункт охорони здоров’я може і не входити до складу поліклініки чи амбулаторії, а бути підрозділом підприємства і перебувати на балансі останнього, не залежно від розміру чи кількості працівників. На цьому їх виді ми і зупинимось більш детально.

Самі терміни пункт  охорони  здоров'я і здоровпункт є тотожними поняттями і не відрізняються за своєю суттю.

Ознайомившись з листом МОЗ від 24.03.2014 № 17/7755, можна зробити висновок, що пункти охорони здоров’я повинні надавати вторинну допомогу. В свою чергу змінами до Основ законодавства України про охорону здоров'я, які стосуються удосконалення медичної допомоги визначено, що вторинна (спеціалізовану) медична допомога - це вид медичної допомоги, яка може надаватися в стаціонарних або амбулаторних  умовах згідно планового порядку чи в екстрених ситуаціях і передбачає консультування, здійснення діагностики, лікувальних, реабілітаційних та профілактичних заходів при хворобах, травмах, отруєннях, ін.; направлення осіб, які є пацієнтами згідно медичних показань для отримання спеціалізованої медичної допомоги за іншою спеціалізацією або високоспеціалізованої медичної допомоги.

Згідно вищевказаного наказу №385 здоровпункт є закладом сфери охорони здоров’я, а відповідно його діяльність регулюється аналогічно іншим закладам, проте з певними особливостями.

Мабуть основною проблемою з якою стикаються майбутні ліцензіати є нерозуміння необхідності створення на підприємстві посади керівника здоровпункту та складність при пошуку людини, яка б відповідала Ліцензійним умовам медичної практики.

Згадана посада називається завідувач пункту охорони здоров’я, проте по своїй суті він є головним лікарем (як в інших видах медзакладів), а відповідно і вимоги до нього такі ж. Так, ключовим для керівника пункту є отримання сертифіката спеціаліста зі спеціальності “Організація і управління охороною здоров’я”.

Здоровпункти можуть бути як загального лікувального профілю, так і мати певну спеціалізацію, наприклад офтальмологічну.

Найчастіше діяльність здоровпункту здійснюється на основі окремого положення про нього, яке затверджується наказом по підприємству. В такому положенні, серед іншого, врегульовується надання медичної допомоги не тільки власним співробітникам, а й членам їх сімей, іншим особам, які не перебувають у трудових відносинах з підприємством, оплатність чи безоплатність послуг для різних категорій осіб.

Як і всі інші медзаклади, здоровпункти, які є структурними підрозділами підприємств, підлягають акредитації.

Створення лікарського здоровпункту на підприємстві комунальної чи державної форми власності не звільняє підприємство від необхідності отримання ліцензії на медичну практику.

Згідно ДБН, які встановлюють вимоги до приміщень таких закладів (В.2.2-10-2001 ), а саме п. 8.194 лікарські та фельдшерські здоровпункти потрібно проектувати у складі промислових підприємств та громадських закладів у відповідності з вимогами СНіП 2.09.04 з переліком приміщень згідно з завданням на проектування.

При подачі документів в орган ліцензування слід пам’ятати, що підприємство в особі керівника може видати довіреність на представника (наприклад штатного юриста), проте забрати бланк ліцензії з “Єдиного вікна” МОЗ можна буде тільки особисто керівнику або завідувачеві пункту. 

На сьогоднішній день на багатьох підприємствах одноосібно чи колективно працюють лікарі або молодші спеціалісти з медичною освітою. При цьому такі підприємства часто не створюють пункту охорони здоров’я чи нехтують необхідністю отримання ліцензії на медичну практику, оскільки її отримання для здоровпункту може бути тривалим і затратним процесом.

Чинним законодавством передбачені різноманітні санкції в даній сфері.

Ст.164 КУпАП передбачає, що безліцензійна господарська діяльність чи діяльність з порушенням ліцензійних умов тягне за собою накладення штрафу. За різних обставин сума штрафів може коливатися від 340 до 8500 гривень з конфіскацією грошей, які були одержані внаслідок такого правопорушення, чи без неї.

Можлива і кримінальна відповідальність, якщо мала місце медична помилка, особливо молодшого спеціаліста з медичною освітою, наприклад медичної сестри чи фельдшера. Ст.138 ККУ передбачає, що безліцензійна діяльність, яка проводиться особою, що не має відповідної медичної освіти, якщо це стало причиною тяжких наслідків для пацієнта карається виправними роботами строком до двох років, або обмеженням волі до трьох років, або позбавленням волі до трьох років.

Передбачена також цивільно-правова відповідальність.

Таким чином діяльність лікарів на підприємствах підлягає обов’язковому ліцензуванню в рамках діяльності здоровпунктів. В свою чергу останні повинні відповідати вимогам по матеріально-технічній базі і кадровому забезпеченню, які встановлені Ліцензійними умовами та іншими нормативними актами, які регулюють надання медичної допомоги закладами сфери охорони здоров’я.

Даний матеріал більше не є актуальним. Читайте про особливості нового регулювання отримання ліцензій для медпунктів на підприємствах в публікації нашого юриста за посиланням.