Донарахування податку на прибуток і ПДВ по «нереальним» операціям

Практика показує, що зараз як і раніше значна частина судових позовів до податкових органів пов'язана з прийняттям податкових повідомлень рішень (далі НУР) про донарахування податку на прибуток і ПДВ по так званим «нереальним » операціях.

У даній статті ми спробуємо дати практичні знання, сформовані на основі узагальнення досвіду розгляду подібних справ судами, які дозволять читачеві:

• реально оцінити свої шанси на прийняття судового рішення на його користь з оскарження НУР;
• правильно оформляти завідомо спірні операції, що дозволить в майбутньому або зовсім уникнути донарахування податків, або підвищити свої шанси на ефективний судовий захист.

У свідомості більшості наших Клієнтів, а також людей, які звертаються до нас із запитами на супровід в судах подібних суперечках з податковою інспекцією, існує впевненість, що підтвердження проведення господарських операцій первинними бухгалтерськими документами є достатнім для підтвердження правомірного віднесення сум таких операцій на витрати (у податковий кредит) - це велика помилка.

Безумовно, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів. Однак практика показує, що для уникнення донарахування податків у ході перевірок, а також для ефективного захисту в суді потрібно, крім іншого, також приділити увагу наступним моментам:

• документальному підтвердженню реального здійснення господарських операцій;
• наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій;
• правильному оформленню за зовнішніми ознаками і формою первинних бухгалтерських документів.

Тепер докладніше по кожному із зазначених моментів.

Щодо реальності господарської операції.

Кожна господарська операція супроводжується певними обставинами, характерними для операцій подібного виду. Так, поставка товару найчастіше припускає наявність у одного з контрагентів особистого транспорту або залучення перевізника, а у випадках тривалого зберігання товару - наявність складу, договору його оренди або договору відповідального зберігання.

Надання рекламних послуг у сфері поширення буклетів припускає наявність договорів з друкарнею, яка надрукувала тираж даних буклетів, і так далі.

Дані обставини супроводжуються і підтверджуються первинними бухгалтерськими документами (договори, акти, рахунки, ТТН), документами на власність, документацією по кадрах.

Недоведеність наявності таких характерних обставин, з якими податкові органи і суд пов'язують реальність господарських операцій, на практиці позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування витрат та податкового кредиту.

Наявність у платника податків доказів тільки лише оплати продавцю вартості робіт / товарів / послуг не сприймається ні судом, ні податковими органами як безапеляційне підтвердження реальності операцій.

Щодо наявності розумних причин здійснення господарських операцій.

У практиці доводиться стикатися з випадками віднесення на витрати сум оплати юридичних, бухгалтерських, консалтингових послуг, які за своїм розміром у кілька разів перевищують економічну вигоду від здійснення операції, яку вони супроводжують.

У таких випадках розумність причини придбання подібних послуг обґрунтувати досить складно, що в сукупності з об'єктивними труднощами документального підтвердження реального надання подібного виду послуг, часто веде до донарахування підприємству податку на прибуток (ПДВ), а також штрафів.

Детально зупинятися на правильному оформленні документів не будемо. Цілком очевидно, що первинні бухгалтерські документи повинні містити всі передбачені для них реквізити і дані, підписи уповноважених осіб, печатки.

При недостатньому опрацюванні зазначених вище моментів, суди, в більшості випадків, підтримують позицію податкових органів і приходять до висновку, що по спірних операціях тільки оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, ніж створювалася видимість (зовнішні ознаки ) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод.

Наслідком є констатація судом факту отримання підприємством необґрунтованої податкової вигоди.

Водночас виконання вищевикладених рекомендацій дозволяє підприємствам домагатися скасування податкових повідомлень-рішень навіть у тих випадках, коли їх контрагент віднесений податковими органами до числа так званих «податкових ям».

Факт наявності серед контрагентів підприємства «податкових ям» не є достатнім для зняття з такого підприємства сум з витрат або податкового кредиту.

Цей висновок обґрунтовується наступним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України існує презумпція правомірності угоди, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена ??законом або якщо вона не визнана судом недійсною.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, якщо державні органи володіють інформацією про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією (наприклад, «податковою ямою»), вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не поширювати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 по справі «Інтерсплав проти України»).

Формулювання «за наявності зловживань з їхнього боку » на практиці виливається в з'ясування питання реальності господарської операції, її зв'язку з господарською діяльністю підприємства, її економічної доцільності.

Таким чином, навіть за умови проведення кримінального розслідування щодо діяльності контрагента та його посадових осіб, наявності пояснень директора контрагента про його повну непричетність до діяльності фірми та інших звичайних в даних випадках обставин, підприємство має високі шанси скасувати НУР про донарахування податків, якщо надасть документальне підтвердження реальності угоди і обґрунтує її економічну доцільність.

У подібних випадках суди часто приймають сторону платника податків і приходять до висновку, що допущення попередніми постачальниками у ланцюгу поставки товару / надання послуг певних порушень податкового законодавства, спричиняє негативні наслідки саме для таких постачальників і не впливає на право позивача (сумлінного платника податків) на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, для набуття достатньої впевненості у правомірності віднесення сум господарських операцій на витрати (до податкового кредиту) підприємство зобов'язане звертати увагу не тільки на оформлення первинних бухгалтерських документів по самій господарської операції, а й на наявність доказів її реальності, обґрунтованості економічної доцільності та зв'язку операції з господарською діяльністю підприємства .