ГоловнаПублікації нашої юридичної фірмиКоментарі законодавстваШвидка допомога в недержавному закладі. Які вимоги ставить законодавство?

Швидка допомога в недержавному закладі. Які вимоги ставить законодавство?

У даному матеріалі ви зможете знайти відповіді на наступні питання:

  • Чи можуть послуги екстреної медичної допомоги надаватись в приватних медичних закладах?
  • Чи потрібно отримувати ліцензію на транспортування хворих до медичних закладів?
  • Що включає в себе швидка (не екстрена) медична допомога і якій порядок ліцензування такої діяльності?

Даний аналіз буде корисний для осіб, що мають намір надавати послуги з медичної допомоги та тих, хто вже здійснює таку діяльність.

Право на медичну допомогу є одним з ключових прав особи, закріплених Конституцією [1]. Яким же чином здійснюється в нашій країні реалізація даного права та чи може особа звертатись по швидку допомогу до недержавних закладів?

Державна монополія в сфері надання екстреної медичної допомоги

Чинне законодавство під екстреною медичною допомогою розуміє виконання певних невідкладних організаційних, діагностичних й лікувальних заходів, направлених на порятунок і збереження життя особи, яка знаходиться у невідкладному стані, а також мінімізацію впливу на її здоров’я наслідків такого стану [2].

Отже, ключовим моментом для надання екстреної медичної допомоги є саме знаходження особи у невідкладному стані, тобто раптове погіршення фізичного або ж психічного здоров’я особи, що становить пряму (невідворотну) загрозу для життя й здоров’я як цієї особи, так і оточуючих.

Систему екстреної медичної допомоги становить сукупність закладів охорони здоров’я і їх структурних одиниць, що покликані забезпечувати організацію й надання екстреної медичної допомоги, а саме центри екстреної медичної допомоги й медицини катастроф, станції, бригади та відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги.

При цьому, згідно закону, управління центрами екстреної медичної допомоги покладено на Раду міністрів АРК, Київську і Севастопольську міські, обласні державні адміністрації [2].

Виходячи з цього, питання забезпечення, організації та надання екстреної медичної допомоги знаходяться виключно в компетенції держави, її органів та центрів екстреної медичної допомоги й медицини катастроф.

Швидка (не екстрена) медична допомога, яка надається приватними закладами

Незважаючи на те, що питання екстреної медичної допомоги віднесені до виключної компетенції держави, приватні (недержавні) заклади та фізичні особи-підприємці, які мають відповідну ліцензію на медичну практику, можуть приймати звернення від осіб, що потребують не екстреної медичної допомоги.

Критерії неекстрених звернень чітко визначені постановою Кабміну. Зокрема, неекстреними вважають звернення особи, стан якої не є невідкладним, а саме:

  • раптове підвищенням температури тіла з нежиттю, кашлем, болем у горлі;
  • головний біль, запаморочення, слабкість;
  • біль у попереку чи суглобах;
  • підвищення рівня артеріального тиску;
  • больові синдроми у онкологічних хворих;
  • наркотичний, алкогольний, токсичний абстинентний синдром;
  • загострення хронічних захворювань у осіб, що перебувають під наглядом дільничного лікаря (гіпертонічна хвороба, виразка шлунка й дванадцятипалої кишки, хронічне запалення печінки, кишківника, жовчного міхура, хвороби суглобів, нирок та ін.) [3].

Отже, приватні заклади охорони здоров’я, як і фізичні особипідприємці, можуть провадити господарську діяльність з медичної практики, направлену на надання не екстреної медичної допомоги та медичного обслуговування.

Транспортування хворих до недержавного закладу охорони здоров’я

Слід зазначити, що чинні Ліцензійні умови розрізняють невідкладну та екстрену медичну допомогу та виїзну (мобільну) консультативно-діагностичну допомогу як окремі форми меддопомоги [4]. І хоча визначення виїзної допомоги відсутнє, з лінгвістичної точки зору її можна трактувати як можливість надання медичної допомоги з виїздом кваліфікованого медичного персоналу за місцем проживання (перебування) пацієнта. При цьому право надавати виїзну допомогу не скасовує необхідності мати власне приміщення, де надається медична допомога.

У випадку, якщо медзаклад буде здійснювати транспортування осіб, що потребують медичної допомоги, з використанням власного автотранспорту в рамках здійснення діяльності з медичної практики, і при цьому таке транспортування не буде окремою послугою з перевезення, окрему ліцензію на надання послуг з перевезення отримувати не буде потрібно.

Згідно норм чинного законодавства, автомобіль швидкої медичної допомоги є спеціалізованим транспортним засобом [5]. Важливим є те, що задля оформлення на заклад охорони здоров’я такого автомобіля потрібно відповідати правилам, що регулюють порядок та умови постановки на облік й використання транспортних засобів в якості автомобілів швидкої медичної допомоги. Зокрема, автомобіль швидкої медичної допомоги має мати світлові та сигнальні пристрої (проблисковий маячок синього кольору) [6].

Однак на даний час в зв’язку з певними «казусами» в законодавстві (до цього часу не набрала чинності Постанова Кабміну від 22.03.2017р. №176 «Питання використання спеціальних звукових та світлових сигнальних пристроїв на транспортних засобах»), тимчасово видача відповідних дозволів не здійснюється.

Висновки

Отже, оскільки заклади охорони здоров’я, які можуть надавати екстрену медичну допомогу, чітко визначені в законі, екстрена медична допомога є виключно державною монополією.

Щодо приватної швидкої допомоги – законодавство не має прямої заборони на транспортування хворих до медзакладу з використанням власного автотранспорту в рамках здійснення діяльності з медичної практики. Однак порядок оформлення приватним закладом автомобіля швидкої допомоги не є достатнім чином врегульованим і містить ряд питань щодо його реалізації на практиці.

З огляду на це, у разі виникнення додаткових запитань звертайтесь до юристів галузі медичного права за тел. 0 800 330 967 або за допомогою інших форм комунікації.


Нормативне регулювання

[1] Стаття 49 Конституції України.

[2] Статті 1, 7 Закону України «Про екстрену медичну допомогу».

[3] Пункт 3 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України «Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події» від 21 листопада 2012 р. №1119.

[4] пункт 10 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 285.

[5] Стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт».

[6] ДСТУ 7032:2009 Держспоживстандарту України від 29 травня 2009 року «Автомобілі швидкої медичної допомоги та їхнє устаткування».

Написати автору лист

ВСЕ ЩЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ЗАПИТАННЯ?

Може досить витрачати час та вже варто звернутися до професіоналів?

Дізнатися вартість


Пов'язана практика

ЗАДАТИ ПИТАННЯ ЮРИСТУ
Дод. меню
Пов'язана практика Послуги по темі статті